... Як довго йшла до тебе, як нехутко, і скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену душу, збагни й пробач мій безнемірний острах. Мені без тебе сумно серед людства. Вже людству не до себе й не до нас. А дика груша світиться як люстра. І чутно гомін тополиних трас...
Дивитись тут